Вже вісім десятиліть та ще плюс майже вісім років журналісти районної газети роблять нові записи в особистий щоденник Кривоозерщини.
Звичайно, на тлі державних історичних подій надто дрібними здаються ті факти й події, які публікувалися протягом цього часу на газетних шпальтах. Але ж із цих маленьких епізодів і складається біографія всієї нашої країни. Районка, працьовита і невгамовна, щодень робить свою, на перший погляд, наче й непомітну справу. Та варто озирнутися назад, погортавши пожовклі сторінки, які доносять до нас подих історії, і маємо справжній документальний фільм: довоєнні роки та післявоєнне відродження, як і де трудилися наші земляки; як росли, навчалися, отримували професію їхні діти, й одне покоління приходило на зміну іншому. Прізвища трудівників Кривоозерщини, цифри, факти, події, фото-знімки – усе це в деталях знайдете лише на наших сторінках, і це не перебільшення. А коли розпочалася війна на сході України, районка започаткувала розповіді про наших земляків – захисників держави, закликала громаду до благодійних акцій на підтримку наших воїнів у зоні АТО.
Тож історія газети – це історія рідного краю, це наша з вами історія, це прожиті газетним рядком нашими попередніми поколіннями нелегкі роки, їх радощі і болі, свята і будні, успіхи і проблеми.
Коли ж в хати-читальні листоноші принесли перший номер Кривоозерської районної газети? Хтозна, який то був день тижня, але достеменно відомо, що це було 11 грудня 1931 року…
З того часу йде 88-й рік. Це більше 10 тис. номерів газети. Це стільки ж пошуків і задумів. За ними – ціла епоха.
На початку газета отримала назву «Колгоспник Кривоозерщини».
Пізніше виданню було присвоєно назви: «Ленінським шляхом»,
Далі газета виходила як «Заповіти Леніна».
А із 30 серпня 1997 року – «Кривоозерщина».
Повертаючись до витоків газетної історії, можна тільки уявити, скільки сил коштувало першому редактору Юрію Черкаському випускати тоді, взимку 1931 – 1932 років, районну газету. Газета була на 2 сторінках, видавалися тричі на тиждень накладом 4 тисячі примірників.
Як розповідав редактор районки з 1965 по 2001 рік Степан Артемович Ганноцький, який займався архівними газетними матеріалами, до 1-ї річниці газети – восени і взимку 1932 року в районі на честь цієї дати організовувались різні, як ми сьогодні говоримо, масові заходи. Були подібні акції, присвячені районній газеті, і в пізніші передвоєнні роки. Газета систематично сповіщала читачів про створення МТС, про перші трактори і вантажні автомобілі, які прийшли з колективізацією на село, і про перші електростанції в Кривому Озері та Секретарській школі, і про п’ятисотенні врожаї цукрових буряків, які вирощувала й накопувала вручну ланка Христі Вдовиченко з Луканівки, і про те, що орден їй вручав сам Всесоюзний староста Калінін. Писала газета, що за станом на 15 січня 1932 року в районі було охоплено навчанням у класах і групах лікнепу 11315 неписьменних або малописьменних. Газета писала і про перші високі врожаї та вагомі здобутки селян, і про кіно, що прийшло на село, і про розквіт художньої самодіяльності в районі. І за всім цим – сотні й сотні імен людей, більшість з яких уже немає в живих.
Переповідати все, що робила, про що писала газета «Колгоспник Кривоозерщини», практично неможливо. Але праця тодішніх газетярів була високо оцінена – у передвоєнні роки наша прагазета була висунута кандидатом на участь у Всесоюзній сільгоспвиставці в Москві. На початку 60-х років, як згадував тодішній редактор І.І. Кожухар, вона таки стала учасницею Всесоюзної сільгоспвиставки і була нагороджена Дипломом та бронзовою медаллю Виставкому.
Після Ю. Черкаського редакторами були Петров, Єремеєв, С. Циганенко, Ф. Ревзін. У липні 1944 року – через 4 місяці після визволення району від фашистських окупантів та їх приплічників відновився випуск «Колгоспника Кривоозерщини». Редагував тоді газету І.І. Кожухар. Потім редакторами були В.І. Чайковський, трохи Щокін. Після відновлення району на початку 1965 року газету очолив талановитий журналіст С.А. Ганноцький, який був на цій посаді аж до кінця 2001 року.
Свого часу починали працювати в нашій районці і робили перші кроки в журналістику І.Д. Дробін, який став редактором у Мостовому й Новому Бузі, Е.О. Новицький – колишній редактор “Прибузького вісника” (м. Первомайськ), О.О. Максименко, який редагував журнал у Києві, А.О. Байдужий – колишній власкор “Зорі” по Кривому Рогу, Л. Завірюха – колишній редактор “Народної трибуни” в Березнегуватому, О. Ченцов – свого часу співредактор солідного журналу у Москві, Віктор Піддубняк, який потім редагував газети у Веселиновому й Вознесенську, та немало інших працівників, які згодом плідно працювали, а може ще й працюють в ЗМІ не лише в Україні.
С.А. Ганноцький пригадував, що навесні 1965-го першими до штабу редакції він зарахував бухгалтера Н.М. Гончарук (Загребельну), журналіста В.М. Лилика, ветерана-патріарха кривоозерських газетярів, який працював у газеті ще у 30-і роки, П.Н. Дроздовського, і колишнього Врадіївського газетяра, учителя Д.М. Болгарина та друкарку Н.Н. Гончарську. Через пару місяців до штатної роботи був запрошений тодішній активний сількор із Червоного Орача Борис Ошовський. Згодом до колективу влилися М.А. Клепацький, фотокор К.А. Крауз. Плідно працювали у газеті і його колеги – фотокори А. Білковський та А. Осітковський.
Воістину зоряний слід залишив у житті не тільки газети, а й району Степан Артемович Ганноцький, який очолював газету протягом 37 років. Це завдяки його копіткій праці на основі публікацій районної газети при допомозі директора історико-краєзнавчого музею С.О. Полухіної були створені 1-а та 2-а книги історичного літопису району «…А пам’ять священна», книга «Між Бугом і Кодимою».
Хочеться сказати слова подяки поліграфістам багатьох поколінь, які трудилися над випуском нашої районки, яка раніше набиралася вручну у районній друкарні і там же друкувалася. Це брати Пліхти, подружжя Ольбертів, З. Ченчик, Г. Мельник, А. Нестеров, В. Новіцький. Свого часу працювали над газетою поліграфісти Г. Лесюк, М. Савчук, Г. Коструба, М. Байталюк, В. Романчишин, П. Юрченко, І. Мірошниченко, С. Водніцька, С. Тітова, І. Мусіна.
Кілька десятків років газету друкували у КП «Первомайська друкарня». Та ми намагаємося не відставати від сучасних технологій, аби покращити якість друку співпрацюємо з ТОВ «Прес Корпорейшн Лімітед». Незмінними партнерами газети були і є працівники “Укрпошти” та поштарі, які доставляють районку нашим передплатникам у будь-яку негоду.
Обов’язково треба згадати найактивніших громадських кореспондентів минулих років, нині світлої пам’яті, Пилипа Сивака, Олександра Панасюка, Івана Дзюбака, Григорія Телицю, Валентину Тканову, численну армію їх колег, які писали про свої села, про події в них, людей та їх долі.
Слід сказати, що протягом всіх років районка тісно і плідно працювала зі своїми дописувачами, громадськими кореспондентами. Хочеться подякувати нашим нинішнім дописувачам, серед яких Л.І. Березка, Л.П. Круглик, Р.А. Черепанова, С.О. Полухіна, Ю.А. Білковська, В.В. Грановська. Цікаві історичні матеріали готує В.П. Зайченко. Дописи до газети надсилають вчителі та учні шкіл району, працівники і вихованці Будинку дитячої творчості.
Із 2002 року редакційний колектив очолює нинішній редактор С. Білецька, яка прийшла в редакцію у 1986 році. У 1998 році творчий колектив поповнили С. Чирка (спочатку він працював завідуючим відділом, а потім заступником редактора) та В. Рудник (він першим освоїв комп’ютерну техніку), у 2002-у влилися нині заступник редактора Н. Белінська та завідуюча відділом І. Богач.
Цього дня згадаємо і тих, хто працював в редакції останніми роками одним колективом з журналістами – це бухгалтери О. Морар (вона замінила Г.В. Гацуц, яка тривалий час була бухгалтером редакції), І. Крохмаль, О. Заремба, коректор Г. Лесюк (раніше коректором була Л. Заблоцька), друкарка Л. Панкова, кур’єр Т. Ляховська, оператор комп’ютерної верстки В. Доброгурський, водій М. Лошатинський. Він був за кермом редакційного авто більше 20 років.
Щирі і теплі слова – про незмінного заступника редактора з 2002 по 2010 рік Станіслава Миколайовича Чирку (на жаль, нині світлої пам’яті), який зробив дуже багато для газети і для районної громади. Станіслав Миколайович єдиний в області серед журналістів був нагороджений за активну громадську позицію і творчі успіхи Золотою медаллю української журналістики. Ми його пам’ятаємо і дякуємо за все.
У 1998 році у редакцію для випуску позитивів вперше придбали комп’ютер. Нині журналісти користуються у своїй роботі комп’ютерною технікою, Інтернетом. Газета має електронну адресу, власний сайт і свою електронну версію.
Коли наші читачі отримують свіжий номер районки, вони навіть не уявляють, скільки праці та коштів вкладено для його випуску. Як нелегко виживати «Кривоозерщині» у нинішні часи здорожчання газетного паперу, поліграфічних матеріалів, послуг друкарні та поштового зв’язку. Тому ми вдячні всім, хто переймається долею районки, по можливості допомагає.
Сьогодні газета, в редакції якої працюють члени спілки журналістів України редактор Світлана Білецька, журналісти Наталія Белінська та Ірина Богач, а також завідуючий бухгалтерським відділом Сергій Кирнасовський, верстальник Олександр Запорожець стала самостійною.
З 2017 року ми стали на дуже непростий шлях. Редакція є приватним підприємством.
Клопотів додають і пошуки правильного курсу поміж скелями і рифами політичних баталій. Але ми вже звикли розв’язувати проблеми по мірі їх надходження, не будуючи занадто далекоглядних планів. Бо все змінюється, незмінним залишається наше головне кредо – у будь-яких ситуаціях бути разом із читачем. Аби він, читач, – наш головний поціновував, порадник і критик, отримав потрібну інформацію, журналісти працюють до пізнього вечора, беруть матеріал додому, пишуть у вихідні дні. Але така редакційна робота. Газета повинна вийти, щоб там не трапилося і з ким.
Так і повинно бути. Бо що таке районка? Це невід’ємна частка громади. Нею пишаються, її люблять і чекають, лають і хвалять, часом сердяться. Тобто, ставляться, як до старого доброго знайомого, який не образиться на трохи різке зауваження. Саме такого ставлення і любові заслужила за 88 років наша «Кривоозерщина». Бо думає про своїх читачів, розповідає новини, радить і консультує, поздоровляє, вшановує скорботні дати – тобто, живе одним життям з громадою. Може це і пафосно сказано, але з приводу того, чи потрібна районка громаді, хотілося б процитувати Томаса Джефферсона, 3-го президента США, філософа, дипломата і політичного діяча. Він сказав: «Якби довелося вибирати: мати уряд без газет або газети без уряду, – я б, не роздумуючи, вибрав друге».
Нині світ засобів масової інформації, розширений цифровими технологіями, необмежений. І у цьому інформаційному океані є малесенький маячок під назвою «Кривоозерщина». Він також надсилає свої сигнали, і їх чують ті, чиїм серцям дорогий рідний край – місце, у якому живуть і народжуються нові покоління наших земляків.